Вчора, 4 березня, виповнилося рівно сто років як була утворена Українська Центральна Рада, яка дала поштовх революційним подіям та початку українських національно-визвольних змагань 1917-1921 років за власну державу. Ці події назавжди увійдуть в нашу державотворчу історію як один з етапів боротьби за незалежність. Українці боролися, соплива соціалістична еліта зраджувала - такі були реалії тих часів, але як би там не було ми маємо винести цінний урок на майбутнє, врахувати всі помилки так званих лідерів центральної ради та недопустити повторення краху, яке ми отримали внаслідок соплежуйської політики соціалістів, комуністів, есерів, соціал-демократів та іншого сміття, яке й очолило початок нашої боротьби за незалежність.
Минуло сто років і, як говорив Кравчук, маємо те що маємо. Історія нам дана для того, щоб ми її аналізували, знаходили паралелі, порівнювали з сьогоденням та робили висновки, застосовували їх на практиці, тому для того, щоб не повторювати помилки минулого пропоную розглянути, що призвело до краху нашої спроби здобути власну державу.
Кінець 19 - початок 20 століття характеризується не тільки активністю просвітницьких організацій, утворенням перших лівацьких партій, а й стрімким поширенням руйнівних ідей, які згодом дістануть назву "драгоманівщина". Їхня суть полягає в тому, що Україні взагалі не потрібна власна держава, потрібно лише здобути культурну автономію, тобто вибороти зменшення тиску на українську мову, дати можливість їй розвиватися і українців розглядати як банальний народець, який не змагає до державности, буде пацифістом, а основні його прагнення то земля і воля. Але навіть виголосивши волю драгоманівці навіть не бажали її здобувати. Це було пусте гасло за яким не стояло нічого, ніяких дій. Стверджувати інше було проявом неосвіченості та засуджувалося. Як говорив класик - казати правду в епоху брехні, то екстремізм, саме так до тих, хто виступав за державність і ставилися, зокрема до Міхновського.
Більше того, коли скинули царя і утворилася центральна рада, її вожді навіть не знали чого хочуть: в той час як одні будували свою державу, зокрема Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія, наші вожаки телилися з автономією, потім пішли на поступки тимчасовому уряду, тоді проголосили УНР, а коли і її просрали, то нарешті наважилися на незалежність з територією, яка дорівнювала 1 чи 2% від того, що мали в березні 1917.
Отже, перша причина провалу це відсутність бажання держави та марення про якусь там автономію, тобто підтримування смертоносних на той час для України ідей драгомагівщини.
Лідери УЦР (центр. ради) виявилися не тільки політичними імпотентами, а й відвертими пацифістами-боягузами, адже в той час, коли треба стати на захист навіть не держави (бо вони її не хотіли) а хоча б території, де живуть українці треба мати військо, натомість лівакам стукнуло в голову розпустити 300 000 вояків по домах і вирішувати все мирним шляхом, коли ворог перед їхнім носом точить ножа і заряджає карабін. Уявіть собі, у вас купа ворогів, які претендують на ваші території, хочуть їх забрати, а ви замість захищати себе, будете вести з ним переговори! Ідіотизм! Однак саме це про таких як Винниченко, Грушевський і ко.
Друга причина провалу це пацифізм і боягузтво.
Відсутність бажання держави та пацифізм породжували ще одну причину краху революційних змагань - м'якотілість внутрішньої політики, її невизначеність, адже не було критерію на що її рівняти, якби була б держава, то все рівнялося на користь чи шкоду державі, робилося за чи проти неї, а так наші "славні" революційні вожді толерантненько ставилися до всього (гуманізм, мать вашу), що й призвело до виникнення нової проблеми, яка віддвала Україну в лапи більшовизму, а саме не вирішення жидівського питання. В той час як соціалісти самі не розуміли чого хотіли, жиди перебуваючи на територіях підконтольним УЦР, підбурювали натовп, активно підтримували більшовизм та сприяли його поширенню про що неодноразово у своїх спогадах згадував Яків Головацький, офіцер армії УНР.
М'якотілість політики, відсутність радикального націоналізму, а вірніше його небажання породили ще одну причину краху - ідею симбіозу, яка заважала будувати українську державу. Було виголошено таку маячню, що нації можуть співіснувати одна з одною без взаємної шкоди, а то й з обопільною користю. Чим керувалися ті, хто проголошував такі гасла? - звісно ж брехнями про союзи, федерації між народами, шуканням загальнолюдської правди, криками про слов'янську єдність, замість витворення власного закону, власної ідеї, яка буде вигідна тільки для українців і якій вони будуть коритися.
Ця маячня про симбіоз, а також активний розвиток різних лівих політичних течій, які виключали волюнтаризм, тобто жагу до боротьби між народами, де кожен з них діє згідно своєї волі та своїх бажань, спричинили розквіт матеріалізму, тобто теорії згідно якої ідея, свідомість, ідеалізм є тільки вторинним. За цінність бралося тільки теперішнє - людина, життя, дане покоління, а слава, думка про майбутні покоління, боротьба заради них виключалося.
Це не всі причини того, що провалило наші змагання в 1917-1921 роках. Якщо ви хочете дізнатися більше, то перечитайте першу частину "Націоналізму" Дмитра Донцова, там він детально розповідає про те як наші "славні" ліві вожді "здобували" українську державу щоразу зраджуючи її та зариваючи в могилу. Адольф сказав: "Як гієна добровільно не відмовиться від падалі, так і марксист не перестане зраджувати Батьківщину" - саме це точно сказано про наших лівих очільників української революції.
Але як би там не було сьогодні ситуація трохи ліпша - ми усвідомили, хто ми, ми зрозуміли, що нам потрібна держава, однак на цьому поки все...
Жидівське питання не вирішене, ідея симбіозу процвітає, населення має ліві настрої, політика м'якотіла. Потроху ми стаємо на правильну стежку, однак це "потроху" відбувається довілі довго. Занадто довго шукаємо необхідні орієнтири, довго розглядаємо очевидне, тугувато сприймаємо істину, яка давно написана і виголошена з уст провідників українського націоналізму. Мине ще сто років і ще достеменно невідомо, чи будуть наші нащадки жити на нашій землі, чи завдяки тому що ми, їхні предки, в свій час туподумствували наші нащадки будуть стерті з лиця Землі.
